Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

69 страница из 89

– Саме так, Віто! На долю кожної людини випадають випробування, – промовив Володимир, запаливши чергову цигарку, – і не завжди можна позбавитися туги із закінченням дня, але частину болю потрібно лишати у минулому дні, не варто його тягти за собою в наступний. Як зазначав преподобний Ісаак Сирін[1]: «Шлях Божий – це щоденний хрест. Ніхто не сходив на Небо, живучи безжурно». І з цим не можна не погодитися.

Віталія зауважила, що, повернувшись у місто, не зможе щодня ось так зустрічати ранки і проводжати прожитий день, але за можливості буде це робити і згадувати чудові дні, проведені з Володимиром.

– Ти можеш приїжджати сюди, як до себе додому, будь-коли і без попередження, – сказав він Віталії.

– Я все думаю, як мені жити далі, коли мати перекрила мені кисень повністю, – сказала Віталія і розповіла про те, як її мати зробила все, щоб вона не змогла влаштуватися на роботу за фахом. – Я опинилася немов у клітці, з якої нема виходу. Напевно, доведеться влаштовуватися на низькооплачувану роботу, але тоді я не зможу сплачувати за житло. Навіть не знаю, що робити далі, – зізналася вона, – лише тут мені здавалося, що по-справжньому була щасливою і вільною, але свобода виявилася оманливою.