Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

67 страница из 89

– Я тепер ніколи з ним не розлучатимуся! – пообіцяла вона. – Цей хрестик з ваших рук, хрещений, – найцінніший подарунок!

У Віталії світилися щастям очі, великі, глибокі, одухотворені – вони були прекрасні. Вона попросила навчити її молитися.

– Повторюй за мною, – сказав Володимир. – Отче наш… – і Віталія повільно, чітко промовляючи кожне слово, повторила за ним. – А коли відчуєш чи то біду, чи неприязнь до іншої людини, промов швиденько: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, твою рабу Віталію». Зрозуміла?

– Так, хрещений! – відповіла бадьоро.

– До речі, про твого батька. Ти маєш повне право знати, хто він. Можливо, той чоловік і не знає про твоє існування?

– Усе можливо, – зітхнула Віталія.

– То знайди його! Може, саме він стане твоєю близькою і рідною людиною, – порадив Володимир.

– Спробую ще раз запитати у матері і дізнатися, хто мій батько, – пообіцяла Віталія.

Володимир помічав, як день у день змінювалася Віталія. Щодня вона прокидалася рано, просила у нього ключі від церкви і йшла туди, щоб побути на самоті. Поверталася звідти замислена і загадково усміхнена. Вони снідали разом, і Віталія чи то йшла прогулятися лісом, послухати пташок і поверталася з маленьким букетиком лісових квітів, чи розмовляла з чоловіком. Часом він був для неї другом, часом повчав як священник і наставник, але найчастіше говорив до неї як люблячий батько. І до жінки поверталася жага до життя. Володимир бачив, як у її очах вже горить вогник, як вона все частіше усміхається і заново вчиться радіти кожному прожитому дню. Коли чоловік не поспішав на службу в церкву чи не йшов на роботу, вони зустрічали народження нового дня, сидячи на ґанку. Володимир неспішно попивав міцний чай, Віталія – каву, чоловік смалив цигарку за цигаркою, а Віталія спостерігала за сходом сонця так, немов це робить вперше у своєму житті.