Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

72 страница из 89

– Тепер так!

– Ось ми з тобою, доню, і визначилися з першим кроком – ти маєш поговорити з матір’ю і закінчити роботу над дисертацією.

– Але ж і матеріальну частину життя ніхто не скасовував, – зауважила Віталія.

– Наступна сходинка. Якщо тебе ніщо не триматиме у місті, то ти зможеш звідти виїхати, – продовжив чоловік. – У тебе є якісь заощадження, щоб було з чого жити перший час?

– Трохи є коштів, але надовго їх не вистачить.

Володимир запропонував свою допомогу, але Віталія категорично відмовилася.

– Та нащо мені ті гроші? Я все одно свою зарплатню не проїдаю. Прошу тебе, візьми!

– Ні і ще раз ні!

– Добре, я дам у борг, а ти пізніше повернеш, – запропонував він.

– Я вам, хрещений, дуже вдячна, але зрозумійте мене: я не відчуватиму своєї свободи, коли знатиму, що у мене висить борг, – сказала йому Віталія. – На новому місці я зможу влаштуватися на роботу і заробляти сама, хоча до нового навчального року ще кілька місяців, тож раніше знайти роботу не зможу.

– І як ти житимеш?

– На свої заощадження, мені багато не треба.