Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

70 страница из 89

– Давай поміркуємо разом, – запропонував чоловік, – не може бути, щоб не було виходу. Він завжди є: навіть коли стіни з бетону, все одно лишиться десь маленька шпаринка. Не хочу бути нав’язливим, але мені знову кортить процитувати преподобного Ісаака Сиріна: «Не належить тобі радіти, живучи безжурно, у скорботі сумувати, вважаючи невідповідною путі Божій. Бо путь Божа одвіку хрестом і смертю прокладається». Якщо не второпала цей вислів, то буде вільний час – подумаєш, а зараз спробуємо все розкласти по поличках, а потім уже сама вирішуй, як тобі діяти, бо кожна людина сама є ковалем своєї долі.

– Давайте спробуємо, хрещений, – погодилась Віталія.

Їй подобалось говорити слово «хрещений», яке було новим у її житті й асоціювалося із чимось добрим, мудрим, душевним і дуже рідним.

– Що тебе тримає в місті? – Володимир поглянув на жінку.

– Нічого, – вона стенула плечима.

– Ти збираєшся повертатися до матері?

– Ні! – категорично заявила жінка. – Я не повернуся в те пекло!

– Може, варто ще раз спробувати поговорити з матір’ю? Врешті-решт, у вас тече одна кров.