Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн
16 страница из 77
– Та жінка просто заздрить чужому щастю, тому що сама є нещасливою. Але й справді будь обережною, особливо щодо неї, й намагайся перешкодити тому, аби чоловік твій часто бачився з цією бояринею. Заздрісна жінка спроможна на підлість, а коли вона вже провадила таку розмову з тобою перед весіллям, добра від неї чекати не вартує. Й моя тобі порада – тримайся весь час поряд чоловіка, зробися для нього необхідною, мов саме повітря та життя, зачаруй та зваб його настільки, аби жодної іншої жінки у світі не існувало для нього…
Радислава знову почервоніла.
– Не вміюся я всього того робити.
– А я тебе навчу!
Через декілька хвилин дівчата почали співати пісень і розпускати товсту косу темного волосся Радислави, що символізувало собою прощання з дівоцтвом і називалося завішуванням. Співали журно й сумливо, мов плакалися за безтурботним часом дівоцтва під крилом у любих батечка та матінки, яке миналося для Радислави назавжди, й вже поставалася вона на порозі нового й незвіданого життя. Поставалася на порозі подружнього життя, в якім має стати жоною для свого коханого мужа доброю та турботливою, пізнати щастя й кохання, подарувати йому міцних та гожих діток. Для цього народженою вона була й прийшла у цей світ, та все ж у свідомості, незважаючи на п’янке відчуття щастя, темною хмариною бовваніли слова боярині Устинії, й Радислава відчувала страх – страх втратити колись Мстислава Борисовича. Хоча шлюб батьків її був міцним і вони вже багато років кохали одне одного, не полишаючи того чарівного почуття в серцях своїх, Радислава все ж чула розмови об тім, що трапляються між подружжями зради та розлучення. Але гоновила від себе всі думки про погане, запевняючи себе в тім, що заздрісні слова Устинії не втіляться ніколи у життя й вона буде щасливою, надзвичайно щасливою поряд Мстислава Борисовича. Вона подарує йому все кохання свого юного й палкого серця, на котре була здатна, й ніколи він не пошкодує об тім, що взяв її за дружину. Й поснути не могла всю ніч перед весіллям, й піднялася на ноги, коли ще й сонце не сходилося над землею, сіла біля віконця й просиділа так нерухомо до тої хвилини, поки до світлиці її зі сміхом не прийшли дівчата та не повели до лазні.