Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн

33 страница из 77

– Де ж був ти, муже мій?

Було видко, що Мстислав здригнувся, здригнувся від несподіванки й обернувся лицем до дружини. Й хоча Радислава не могла бачити його очей, вона відчувала на собі його погляд. Й ледь стримувала себе, аби не кинутися на нього зі словами дорікання.

Мстислав озвався спокійним голосом:

– Ти не спиш?

– Я прокинулася, а тебе немає поряд.

Він відкинув свиту геть.

– Мені все не спалося, й я пішов гуляти на берег Дніпра.

Радислава помовчала й тихо запиталася:

– Один?

– Звісно один. А тепер помовч – нам скоро підніматися й у дорогу, й я хочу відпочинути, аби не впастися з коня.

Він був таким спокійним, прохолодним та відстороненим, що вона просто не насмілилася більш нічого йому сказати. Мовчала й спостерігала, як він покладається поряд неї на ложе й відразу ж міцно посинає, мовби втомився цієї ночі. Сльози набрякали на її очах, але вона трималася й не плакала, а просто лежала й дивилася, як спить Мстислав – такий спокійний і наче вмиротворений, з легким та ледь помітним усміхом на вустах – й лице його більш чітко видніється перед нею у світлі наступаючого дня. Благословилося на світ, скоро він має прокинутися й вони вирушать далі… але Радислава в ту хвилину думала зовсім про інше. Чому не могла вона позбутися думки об тім, що неправду проказав їй Мстислав і ночі цієї не на березі Дніпра він гулявся, а насолоджувався в обіймах Устинії. Радислава мала в цім таку впевненість, мов то сама все бачила на власні очі, хоча ж нічого вона й не бачила, й не знала нічого певне. Тільки здогадувалася й мов відчувала його зраду. Знала, що він ніколи не зізнається їй, і те, що, можливо, трапилося цієї ночі, так і полишиться для неї невідомим, але… Саме в ці хвилини, коли сонце сходилося над Києвом, на чужім ложі схилившись над поснулим мужем і вдивляючись у його спокійне та розслаблене лице, Радислава відчула раптом, наче щось змінюється в ній самій. Зникає та ніжність, з якою вона звиклася думати про мужа свого за цей короткий час знайомства, й наче кохання її скороспіле до нього помирається зараз глибоко в серці її, задихаючись від зради. Обережно, аби не пробудити його, вона торкнулася його розслаблених вуст кінчиками лиш самими пальців і подумала об тім, чи торкалися цих вуст сьогодні вуста іншої жінки? Потім також обережно погладила його лице та шию, широкі могутні плечі, запитуючи себе об тім, чи торкалися їх руки пишної красуні боярині Устинії? Й скрикнула ледь чутно, коли Мстислав раптом ухопив її за руку з безжальною силою й відкинув геть її долоню.