Читать книгу Просто гра онлайн

42 страница из 86

Ілля коротко розповів про те, як побував у Дубовиків, та про розмову з майбутнім тестем.

– Я маю розпочати свій бізнес, – зізнався Ілля, – інакше не зможу бути з Наталкою. Я вже все продумав і знаю, з чого почати, але є одна проблемка.

– Яка?

– Не знаю, де взяти початковий капітал.

– Якщо не збираєшся торгувати рибою…

– Та ні! – перебив його Ілля. – Хочу зробити невеличкий відеосалон, купити відак, крутити кіно. Я вже й приміщення знайшов, яке здають в оренду, дізнався, у кого можна відак придбати, хто касети возить. Але де взяти гроші?

– Не знаєш де?

– І гадки не маю. Ти не даси в борг?

– У мене зайвих коштів немає, і ти це добре знаєш, але є люди, які можуть профінансувати під певний відсоток, – стишеним голосом промовив Микола і озирнувся.

– Хто ці люди?

– Про Латиша чув?

– А хто про нього не чув? Бандюк, він кришує весь бізнес міста, – посміхнувся Ілля. – Якось бачив його на ринку зі його братвою.

– Латиш дасть у борг, якщо хтось замовить за тебе слівце.

Латиш був місцевою знаменитістю, його всі боялися. На ринку щомісяця продавці мали сплачувати йому данину, збирали її і з яток та магазинчиків по всьому місту. До Латиша також зверталися по допомогу, коли потрібно було «вибити» борг чи розібратися з кривдниками. Якось Ілля був на ринку, коли почув, як перешіптувалися продавці, бо неподалік йшла юрба бритоголових молодиків і натовп перед нею завбачливо розступався. Тоді Ілля побачив кремезного молодика з голеною головою. Латиш йшов посередині, і на його шиї виблискував на сонці масивний золотий ланцюжок з великим хрестом. Краєм вуха Ілля чув, що боса бандитів звуть Ярославом, родом він звідкись з Прибалтики, тому і прізвисько таке має.