Читать книгу Винуваті люди онлайн

95 страница из 113

– Василю! Батечку мій! Братику мій рідний! Куди ж ти йдеш? Не кидай хоч ти мене, бо мені вже не жити, як і ти мене залишиш…

Маруся не могла повірити, що Василь так просто йде. Вона все ще сподівалася на порозуміння.

– Піду до контори й візьму розрахунок. Поїду звідси, хочу світ побачити…

Василь нарешті зрозумів, чого хоче від майбутнього. Уперше відтоді, коли він повернувся зі столиці та втратив життєві орієнтири, перед ним знову замайоріла мета. Адже циркач Чинізеллі не хотів його відпускати й до останнього вмовляв не їхати, обіцяючи навіть підвищити гонорар. Дурний був, що не послухав пана Чинізеллі, але ще не пізно виправити помилку.

– Прощавай…

Василь швидко вийшов, навіть не глянувши більше на Марусю. У стайні запанувала тиша. Здавалося, навіть ряба кобила, чиє стійло було першим і яка стала мимовільною глядачкою сцени, перестала форкати й зі співчуттям дивилася на гарну пані, що невідомо яким штибом тут опинилася. Маруся ще якусь мить постояла й собі пішла до виходу. Зараз вона знайде Будю й поїде до знайомого з дитинства гаю за маєтком. Там віддавна була стара криниця зі студеною водою, до якої рідко хто й приходив, хіба пастушки в літню спеку. Там Марусю ніхто не шукатиме, а як хто й знайде – то не скоро…