Читать книгу Винуваті люди онлайн

93 страница из 113

– Поїдемо? Куди ж ми поїдемо? – Василь пересміявся й гостро дивився на Марусю.

– Я прив’язала Будю в панському парку. Візьмемо й тобі коня. Умовимо пані Лідію, щоб дала хоч якого, – гаряче й переконливо зашепотіла Маруся, намагаючись зловити погляд Василя. – Василечку, мене ж присилували! Я ж тебе кохала й кохаю…

– Поїдемо? Удвох? – знову для чогось перепитав Василь, ніби не розчув ні з першого, ні з другого разу.

– Авжеж, удвох, – уже не так упевнено повторила Маруся. Вона дивилась і не впізнавала Василя. Він був чужим і тримався відсторонено.

– Так нас зловлять. Твій муж заявить на нас. Тобі присудять жовтого білета…[4] А мене як хлопа висічуть і відправлять на каторгу. – Василь спеціально дивився вбік, намагаючись словами якомога болючіше діткнути Марусю.

– Василечку…

Маруся хотіла знову пригорнутися до Василя, але він різко відсторонився від неї.

Василева жорстокість подіяла на Марусю немов розпечене залізо, яким припікають каторжанина, щоб і не думав тікати й завжди носив на собі слід своєї провини. Перший місяць Марусиного подружнього життя був справжнім пеклом. Удень гладка Зосія виїдала очі, щодня дорікаючи низьким походженням, уночі треба було ділити ліжко з нелюбом.