Читать книгу Винуваті люди онлайн

100 страница из 113

Ясенському довелося спішитись і брести в ранніх сутінках поганенькою дорогою, якою було важко рухатися і за денного світла. Фірмани недавно звозили зерно в панські обори й ще дужче розбили шосейку великими возами. «Геть занехаяв маєток Браницький. Ех, відходить стара шляхта. Де нині її блиск? Де велич? Одна надія, що молодий Александер наведе лад у садибі», – із сумом думав Ясенський, ступаючи напомацки й ведучи за собою коня.

До контори лишалося якихось сто сажнів, і Юліан відчув, як серце йому шалено закалатало. А раптом дружини й там немає? Тоді де вона? Невже… Невже таки втекла з Василем, тим самим, якого зве уві сні?.. Може, й правду казала ряба наймичка Настка, і Зосія таки загнобила Марисю? Коли Юліан сьогодні повернувся з чайної та кинувся шукати дружину, перша, хто попалася йому на очі, була саме ця Настка.

– Настко! Де пані Марися? – накинувся на неї Ясенський, передчуваючи щось недобре.

– Осідлала свою кобилу й поїхала, пане, – спокійно й розважливо, ніби йшлося про щось цілком буденне, відповіла йому безтолкова діваха.