Читать книгу Винуваті люди онлайн
90 страница из 113
Василь повернувся до роботи на кінному заводі, утім, ходив туди задля годиться. На коней він не сідав, а шукав приводу зробити щось неістотне, таке, за що машталіри ніколи самі не бралися, а доручали хлопчакам. Так минув перший тиждень після Василевого повернення з Петербурга.
* * *Суботній ранок не обіцяв нічого надзвичайного. Василь перебирав коло стайні старі попруги, ніби це була неабияка справа, що потребувала його точних рук і мудрої голови. Він швидко впорався й шукав, чого б іще такого зробити. Сперся на одвірок і замислився, що тепер майже стало звичкою. Невідомо, скільки так минуло часу, але раптом Василеві здалося, що позад нього хтось є. Він обернувся й побачив Марусю. Спершу не повірив собі й навіть хотів перехреститися, бо та, яка не йшла з думок, уже стала ввижатися, але Маруся приязно всміхнулася й привіталася, отже, була таки живою, а не примарою, породженою уявою.
– Ти? Чого прийшла?
Василеві здалося, що він сердито гарикнув до Марусі, насправді ж лише стояв і дивився, пропікаючи зрадливицю поглядом. Це тривало лише мить, бо Василь відразу одвернувся, удаючи, що надзвичайно заклопотаний і не має часу на пусті балачки. Водночас краєчком ока жадібно ловив новий образ чужої Марусі. Змінилася. Щось невловне з’явилося в її постаті. Навіть добре знайомі Василеві темно-синій жакет і фетровий капелюшок мали цілковито інакший вигляд.