Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

53 страница из 63

Беата прочинила двері, сіла поруч і торкнулася його лоба:

– Горить, – промовила тихо, ковтаючи сльозу.

– Беатко! – почула шепіт. – Беатко, я знав, що він мене скине… – почав крутити головою Ілля.

– Хто скине, Ільку? – злякано билося Беатине серце.

– Бона казала… що він скине… Сиґізмунд-Авґуст… Він не хотів… не винен… Беатко… за що вхопитися, Беатко? – крутив головою князь. Чолом стікав холодний піт.

– Тримайся за мою руку, Ільку. Я сильна. Я тебе втримаю, – міцно стиснула чоловікову руку Беата.

– Беатко, де ти? Беатко… – крутив головою Ілля, стискаючи Беатину руку.

– Я тут, любий. Я тримаю тебе. Ти вже більше не впадеш. І тебе вже ніхто не дістане, ні Бона, ні Сиґізмунд-Авґуст, – пригорнула до себе руку Іллі. – Я поруч, Ільку.

Беата поклала голову на князеві груди:

– Я б неба тобі прихилила, Ільочку, та не знаю як.

– Беатко… Беатко… – не переставав марити Ілля.

Княгиня почула, що князь заснув. Вона накрила його руки ковдрою і вийшла з покоїв.

Служниця Матильда, як і досі, не відходила від постелі князя. Ілля вже кілька місяців лежав у чоловічих покоях літнього дерев’яного палацу. Беатині покої були поруч. Княгиня щодня сиділа біля чоловіка, розмовляла з ним, підбадьорювала, розповідала про справи в князівстві. Та найбільше боялася, коли князь починав марити.