Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

56 страница из 63

– Бачу, Сиґізмунд таки в тебе добряче трафив, – із хлопчачою простотою промовив княжич.

– Та ні. Це був дружній турнір. Не з лихого наміру, а на знак любові й приязні, – спробував усміхнутися Ілля.

– Така вона, приязнь, яка зі світу зводить, – зморщив носа Василь-Костянтин.

– Не кажи так, Василю, – закашлявся Ілля. – На все Божа воля.

– Авжеж, Ілле. На все Божа воля. Бог людини не питає, чого вона хоче. У нього свої плани. Мусимо уповати на його милість, – підійшов ближче, взяв склянку з водою і подав Іллі.

– Я уповаю, – закашлявся Ілля і зробив ковток. – У мене скоро спадкоємець народиться. Мушу про нього й про княгиню думати.

– За спадкоємця не гризися, Ілле. Якщо треба буде, я потурбуюся.

Ілля не міг збагнути, чи Василь-Костянтин жартує, чи справді підносить його на дусі?

– Ти? Ти ж молодий ще і досі не можеш мені простити землі матері Олександри. Чи щиро кажеш про турботу? – кашель та глибоке дихання не давали говорити.

– Щиро, брате! Хоча ми й рідні по батькові, та не зріднилися духом. Усе ж я хотів попросити прощення, якщо колись зобидив тебе, – Василь-Костянтин змінив тон.