Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

55 страница из 63

– Князь уже пів року хворіє, а ви, ваша світлосте, аж тепер навідалися? – здивовано похитала головою княгиня.

Василь-Костянтин не сподівався таке почути від княгині.

– Хочу його побачити, – тямив княжич, що Беата має рацію.

– Спершу гляну, чи князь не спить, – глипнула на молоде безвусе обличчя княжича.

– Я сам гляну, княгине, – по-хлопчачому підвів підборіддя княжич.

Василь-Костянтин широким кроком минув камеристку, поспіхом прочинив двері й за мить став у покої Іллі.

– Василю? – здригнувся Ілля і спробував підвести голову.

– Так, я, брате, – промовив рівним тоном.

– Несподіваний гість. Яким вітром, Василю?! Сідай. Радий тебе бачити, – тихим голосом сказав Ілля.

– Хотів провідати й запитати, як ти? Бачу, досі лежнем лежиш і кутки підпираєш, – спробував пожартувати Василь-Костянтин. – Час на ноги зводитися.

– Спасибі на доброму слові. Сам бачиш, підупав я на силах трохи. Щось довгенько на перинах вилежуюся й ворон лічу. Тільки з вікна визираю, як сич із дупла. Та, бач, тисну шальки на свій бік і от-от на ноги зведуся, – говорив крізь силу Ілля.