Читать книгу Острів Дума онлайн

124 страница из 232

– Тату, то в неї пістолет? – Ілса широко розплющеними очима дивилася у дзеркало заднього виду. – Ця старенька леді тримала пістолет?

Машину заносило, я побачив, що ми реально можемо зачепити кут огорожі гасьєнди. Тож торкнувся керма, виправивши курс.

– Я теж так гадаю. Щось таке. Кермуй уважніше, люба. На цій дорозі нема живого місця.

Вона знову почала дивитися вперед. Ми їхали під яскравим сонцем, проте з закінченням стіни гасьєнди воно померхло.

– Що ти маєш на увазі під «щось таке»?

– Воно було схоже, ну, я не знаю… на арбалет. Чи щось таке. Можливо, вона з нього стріляє змій.

– Слава богу, вона посміхнулася, – сказала Ілса. – І посмішка в неї чудова, правда ж?

Я кивнув:

– Правда.

Гасьєнда виявилась останньою будівлею на відкритому північному просторі Думи. За нею дорога повернула від берега всередину острова і почалися зарості, котрі спершу здалися мені цікавими, потім лихими, а відтак навіяли клаустрофобію. Зелена товща височіла щонайменше на дванадцять футів, кармінні прожилки на круглому листі нагадували висохлу кров.