Читать книгу Острів Дума онлайн

181 страница из 232

– Ти ж їй не скажеш, що я таке бевкнув? – спитав я.

Він перестав сміятися, але посмішка на губах залишилася.

– Я обережний, мучачо. Проте… це тобі навіяв її капелюх, авжеж? Той її великий солом’яний капелюх. Як у Марлона Брандо, коли він грається в садочку з дитинчам.

Насправді мене тоді вразили її кеди, але я кивнув, і ми ще трохи посміялися.

– Якщо ми зарегочемо, коли я вас знайомитиму, – реготнув він (либонь, від самої думки про те, як ми зарегочемо; істерика ж бо не минається легко), – то скажемо, що згадали, як піді мною луснув стілець, добре?

– Добре, – погодився я. – А що ти мав на увазі, кажучи, що вона і є кимось на кшталт цього?

– Ти й справді не знаєш?

– Без поняття.

Він показав рукою на Велику Ружу, дім звідси виглядав крихітним. Далеченько буде йти назад.

– Як вважаєш, хто володіє твоїм будинком, аміго[74]? Звичайно, я розумію, що за проживання в ньому ти заплатив якомусь агенту або компанії з оренди курортної нерухомості, та чи відомо тобі, на чиєму рахунку осіли твої грошенята?