Читать книгу Острів Дума онлайн

185 страница из 232

– Ти говориш як фахівець. Ким ти був у своєму іншому житті, Едґаре?

– Будівничим.

– А тепер у тебе все позаду?

Я міг би замкнутися – я не знав його достатньо добре, щоб ставати відвертим, – але я цього не зробив. Гадаю, наш спільний досвід істерики зіграв тут свою роль.

– Так, – зізнався я.

– А хто ти в цім житті?

Я зітхнув і подивився кудись убік. Кудись на затоку, куди можна скинути всі старі печалі і дивитися, як вони зникають без сліду.

– Не можу цього сказати напевне. Я трохи зайнявся малюванням. – І чекав, що почую сміх.

Він не сміявся.

– Ти не перший художник, хто зупиняється у Лососе… у Великій Ружі. Дім має власну мистецьку історію.

– Та ти жартуєш.

Ніщо в будинку не нагадувало мені про це.

– Та ні, – заперечив він. – Там зупинялися й Александер Калдер, і Кіт Гарінг, і Марсель Дюшан[77]. Усі вони жили тут ще до того, як підмило берег так, що дім ніби ось-ось завалиться у воду. – Тут він зробив паузу. – Жив там також Сальвадор Далі.

– Та не дури ти мене! – зойкнув я і спалахнув, побачивши, як він підморгнув. На мить я відчув, як здіймається стара лють і ось-ось ударить мені в горло і голову. Я зможу, вирішив я. – Перепрошую. Я пережив аварію зовсім недавно, тож… – І тут мене заціпило.