Читать книгу Острів Дума онлайн

210 страница из 232

– Я мушу йти до моєї леді. Вона вже мала би прокинутися і захоче, як завше о четвертій, чаювати.

– Пам вирішить, що я здурів! До дідька, вона й без цього впевнена, що я божевільний!

– Переконай її, – тут він пом’якшав. – Послухай, Едґаре. Якщо вона була з ним у таких близьких стосунках, як ти вважаєш, вона могла помітити якісь ознаки. Тобі треба лише спробувати. Entiendes?[89]

– Я не розумію цього слова.

– Воно означає – зателефонуй своїй дружині.

– Вона моя колишня дружина.

– Аж ніяк. Поки тобі не все одно, розлучення – лиш юридична фікція. Тому-то тебе так дрочать її думки про стан твого розуму. Але якщо тобі неоднакова доля того хлопця, ти їй зателефонуєш і скажеш, що є підстави думати, що він планує утнути таку штуку.

Він підвівся й простягнув мені руку.

– Досить теревенити. Пішли, познайомишся з хазяйкою. Не пожалкуєш. Вона дуже лагідна, як для хазяйки.

Я подав йому руку й дозволив витягти себе з пляжного стільця, напевне принесеного сюди з домашніх запасів. У нього було міцне рукостискання. Це ще одна риса Джерома Ваєрмена, якої я ніколи не забуду: чоловік із міцним рукостисканням. Хідник, що вів до хвіртки у задній стіні, був завузьким для двох, тож я, накульгуючи, тюпав позаду. Діставшись хвіртки – зменшеної версії центральних воріт, схожої на щось іспанське так само, як випадкові Ваєрменові слівця – він, ледь усміхаючись, обернувся до мене.