Читать книгу Загадкова кімната онлайн

75 страница из 105

Мені її шкода – хіба ж її може бути не шкода? Не дивно, що вона робить ін’єкції ботоксу, намагаючись ухопити за хвіст молодість, яка швидко минає…

Тепер у кімнаті зовсім темно. Марта – самий лише темний силует.

– Послухайте, Лізо. Я не кажу вам поїхати, я не прошу вас поїхати. Я благаю вас це зробити. – Тон її здається майже розпачливим. – Зберіть валізи й поїдьте, просто сьогодні. В мене внизу, в бюро, є кількасот фунтів – можете забрати їх і перебратися до готелю, якщо хочете. Джек – чудовий хлопець, але іноді він може бути… – Вона зводить погляд, наче ті слова, що вона їх намагається добрати, ширяють у повітрі. Потім знову дивиться мені просто в очі.

– …Він може бути трохи впертим, якщо не дістає бажаного. Я не хочу, щоб комусь із вас – вам чи йому – було незатишно в моєму будинку.

– Отже, це ваш будинок, а не його? – втручаюсь я.

Мені не треба навіть бачити того, як маковіють її щоки, щоб збагнути, що запитання допекло її до щирця. Вона зводиться, обличчя спотворене гнівом і розпачем.