Читать книгу Згодом онлайн
60 страница из 73
– Це несправедливо!
– …але на кону зараз моє життя…
– Я знаю…
– …і життя Джеймі, і…
– МАМ!
Коли ти – дитина, то один з найбільших (а може, й найбільший) мінусів полягає в тому, що дорослі, коли заводяться через якусь свою дурню, зовсім тебе не слухають.
– МАМО! ЛІЗ! ПОСЛУХАЙТЕ! ЗАМОВКНІТЬ!
Вони замовкли. Подивилися на мене. Так ми й стояли: дві жінки й хлопчик у кофтині з каптуром і написом «Нью-Йорк Метс» біля осушеного басейну одного хмарного листопадового дня.
Я показав на садову доріжку з гравію, яка вела до будиночка в лісі, де містер Томас писав свої книжки про Роаноук.
– Він он там, – сказав я.
12
Він покрокував до нас, що мене зовсім не здивувало. Більшість із них (не всі, але більшість) якийсь час тягнуться до живих, як метелики на світло. Казати таке жахливо, але іншого порівняння я придумати не можу. Я б зрозумів, що він мертвий, навіть якби не знав цього, – через одяг. У такий прохолодний день на ньому була проста біла футболка, мішкуваті шорти й ті сандалії з перетинками, які мама називала сандаліями Ісуса. Крім того, було ще дещо, дещо химерне: жовтий пасок із пришпиленою до нього блакитною стрічкою.