Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

31 страница из 89

Володимир узяв кружку за металеву ручку, хоча вона була ще гаряча, вийшов з нею надвір, сів на ґанок. Звідси йому було видно обриси куполів та хреста церкви, яку він з помічниками реставрував. То була гордість і справа його життя. З весни Володимир почав вести службу в неділю та у свята.

Чоловік ковтнув міцного чаю, запалив цигарку. Як же він любив такі миті! Коли можна сповна насолодитися народженням нового дня, вслухатися у шелест вітру, що прогулювався верхівками дерев, будив птаство, коли самотність не гнітить, а радує. Володимир чекав із завмиранням серця, коли над лісом з’явиться частина рожевого півкола. Світліло небо, набирало своїх звичних барв, коли почулися радісно збуджені голоси пташок, які вітали новий день.

«Якби ж могли так радіти кожному новому дню люди, то світ став би кращим, а люди – добрішими», – подумав чоловік, сьорбнувши гарячого напою.

Від подиху легкого вітерцю колихнулися травинки, гойднулися на тонких ніжках-стеблинах лісові квіточки й завмерли в очікуванні миті, коли можна буде розгорнути пелюстки назустріч сонцю. І ось воно поважно і величаво показалося півколом над верхівками дерев. Від гучної симфонії птахів, радісного шелестіння листочків, травинок, квітів небесне світило зашарілося ще більш насиченими помаранчевими та рожевими кольорами. Півколо повільно зростало, підіймалося вище над землею, пробуджуючи все живе, і незабаром рожеве коло викотилося на небо, розкинуло проміння навсібіч, і настав ще один земний день.