Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

36 страница из 89

Родіону було і морально важко. Мобільні телефони видавали лише після обіду суботи та у неділю. Він тоді жив очікуванням дзвінка від Віталії. Коли чув її голос у слухавці, то серце оживало, тепліла душа і Родіон знав, що наступного тижня він витримає всі випробування заради такої миті. Віталії було зараз нелегко, і Родіон намагався її підтримати, як міг.

«Якби я був поруч із нею, то зміг би підтримати краще, ніж на відстані, – думав він і вкотре запитував себе: – Чи не поспішив я укласти контракт?»

Це запитання час від часу спливало у думках, але вже було пізно щось змінювати. Родіон лише хвилювався за Віталію, щоб вона не зламалася і з гідністю пережила важкі часи.

«Вона має справитися!» – втішав він себе думкою.

Жодним словом Родіон не обмовився про те, як йому важко. Він поставив собі за мету стати справжнім чоловіком, витримати всі труднощі життя бійця і, зціпивши зуби, вперто йшов до своєї мети.

Віталія вкотре пішла у центр міста, туди, де було багато перехожих. Вона намагалася йти в одному темпі з ними, вдаючи, що їй також є куди поспішати. Розуміла, що то самообман, який триватиме якраз стільки, скільки вона перебуватиме серед людей. Лише так вона могла сховатися від самотності, яка її почала переслідувати тінню. Але натовп рідшав, люди розходилися по домівках, і Віталія змушена була покидати спорожнілі вулиці й повертатися до свого тимчасового помешкання, де на неї ніхто не чекав.