Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

34 страница из 89

«Звичайно, що я для них дивак, бо хто мене зрозуміє, якщо я сам себе не до кінця зрозумів і пізнав», – подумав Володимир, вішаючи масивний замок на двері церкви.

Володимир часто згадував молоду пару закоханих, до яких прикипів усією душею. Віталія та Родіон приїздили сюди, щоб знайти власну свободу. Чоловік не знав, чому саме ці двоє припали йому до душі і саме перед ними він зміг розкритися, розповів їм про своє минуле. Щось було притягальне у їхній молодості, у тих щирих почуттях, які відбивалися на їхніх обличчях. Вони по-справжньому кохали одне одного і були занадто щасливими, щоб прислухатися до його порад. Володимир намагався переконати їх, що свобода живе у душі людини, де б вона не була, а головне те, що свобода – це ще й відповідальність. Молоді люди були такі щасливі та безмежно закохані, що не могли чути його слів – жили лише своїм коханням. Скільки разів подумки він повертався до того часу, коли Віталія та Родіон жили тут, згадував усі їхні розмови і намагався зрозуміти, чи все він зробив для них, щоб попередити трагедію, і весь час доходив висновку, що не все. Він, як старша людина з великим життєвим багажем за плечима, міг прямо сказати чи навіть наказати вагітній жінці та її чоловіку повернутися назад, у цивілізований світ, але не сказав. Володимир був упевнений, що скажи він ці слова закоханим, вони все одно б не дослухалися його порад, не почули б і вчинили так, як вважали за потрібне, але він мав це їм сказати! Почуття провини у смерті невинного янголятка тепер гнітило його, не давало спокою. Чи не тисячу разів він лаяв себе за те, що не наполіг на від’їзді молодих людей.