Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

32 страница из 89

Володимир допив чай, загасив недопалок, зайшов до свого скромного житла, поставив кружку на кришку труни, взяв ключі і попрямував до свого творіння. Скрипнули двері, чоловік увійшов у церкву, наклав на груди хрест. Володимир, коли не був на зміні, щоранку приходив сюди – заходив до приміщення, яке відреставрував, відновив, удихнув у нього нове життя. Він тут знав кожну дощечку, шпаринку, тріщину, знав, де потрібно підфарбувати чи освіжити. Мешканці села принесли ікони, які роками вдома припадали пилом, старий різьбяр зробив дерев’яне розп’яття Христа, яке жіночки дбайливо прикрасили штучними квітами та вишитим старовинним рушником.

Гучно лунали кроки у повній тиші, хоча чоловік намагався ступати тихо. Володимир окинув поглядом усе навколо, став навколішки перед іконою Всевишнього, тихо і щиро помолився, потім підвівся, запалив свічку. Тільки тут, коли був у церкві лише він, Володимир не відчував тяжкості самоти. Він міг годинами подумки розмовляти із Всевишнім, згадуючи своє минуле життя. Чоловік знав, що життя не ідеальне, воно наповнене не лише щасливими митями, а й розчаруваннями, втратами, горем, випробуваннями. Володимир намагався зрозуміти, чому життя так пошматувало його з усіх боків, а він живий, здоровий, хоча й безмежно самотній.