Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

37 страница из 89

Минали дні, але Віталія так і не змогла влаштуватися на роботу, де б зарплати вистачало на життя. Наставав вечір, і в сутінках у кожному кутку оселі ховалася її самотність, холодна, жахаюча. Навіть у теплу погоду жінці було холодно, і вона сідала в крісло, підгинала під себе ноги та укутувалася у теплий шерстяний плед. Вона розуміла, що потрібно змінювати своє життя, але воно ніби застигло, завмерло на одній точці і ніяк не хотіло зрушувати з місця. Віталія пізно лягала спати, бо стала боятися ночі і сновидінь, які приходили до неї. У снах вона знову і знову бачила свого втраченого синочка і прокидалася з тягарем на серці.

Віталія мала намір поїхати до Володимира ще на Великдень, хотіла навідати могилку дитини, але не наважилася. У глибині душі все ще чекала, що мати її пробачить, зрозуміє і змінить своє ставлення до доньки, але цього не сталося. Тепер їй не було на що сподіватися, але десь там, у потаємному куточку душі, ще теплів вогник надії. Вона не розставалася з мобільним, чекаючи від матері дзвінка, але телефон мовчав.