Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

61 страница из 89

– Так, – стиха промовила жінка, – розумію. Мені так жаль! Так жаль!

– Жалкування не може щось виправити, повернути або змінити, воно завжди пов’язано з каяттям, провиною, відчаєм, але що б не сталося, життя продовжується! І воно не має проходити повз тебе, бо ти сама – частина того блага, даного Всевишнім, – життя!

Віталія доїла бутерброд, запила водою. Зірвала травинку і почала жувати її стебельце.

– Солодке, – промовила вона, і ледь помітна усмішка промайнула на її обличчі.

– Хіба це не прекрасно? Бачити над собою безкрайнє небо, спостерігати за мандрівницями-хмаринками, підставляти обличчя лагідному вітерцю, відчувати смак меду у стебельці рослинки? Треба вчитися радіти життю, будь-якому його прояву, прокидатися зранку, радіючи тому, що ти можеш зустріти новий день, і з вдячністю проводжати прожитий.

– Я намагалася, але нічого не виходить, – зізналася Віталія.

– Ти просто стомлена і живеш без підтримки, – сказав їй чоловік. – Ось погостюєш у мене, відпочинеш, приведеш себе до нормального стану, і лише тоді я тебе відпущу.