Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

63 страница из 89

– Незабаром прибудемо, – промовив Роман.

І знову за вікном пропливали терикони, наче візитівка Луганщини. Одні з них були немов юні хлопці, і здавалось, прагнули дотягнутися до неба, інші – «старі», «лисі», поморщені або зі зрізаними верхівками – вони мов стомилися від життя і потихеньку осідали донизу, намагаючись нарешті зрівнятися із землею й отримати вічний спокій. Деякі терикони вже закучерявилися зеленню і нагадували радше гору, ніж правильної форми піраміду. Деінде поблизу них були залишки гірничодобувної техніки, скоріше за все такої, що вже віджила свій вік. Між териконами розкинулися тихі села та невеличкі містечка, часом між ними буяли зеленню балки, деінде виднілися крейдяні гори.

У вагоні стояла неймовірна спека. Частина хлопців усе ще міцно спали після нічних пригод. Перед дорогою вони десь роздобули пляшку горілки, але щоб потягнути по сто грамів, потрібно було, аби командир цього не помітив, тож їм довелося по черзі часто ходити нібито до туалету і поглядати, чи не відпочиває командир. Хлопці мучилися довго, аж до півночі, і лише тоді тихцем розпили горілку, а щоб замести сліди свого гріха, винесли порожню пляшку у смітник сусіднього вагона. Швиденько закусивши, вляглися на полиці і вмить поснули.