Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

58 страница из 89

– Так! Я покохав Віталію і люблю її і досі, – впевнено промовив той.

– Але ж ви… ви зараз не разом, – обережно зауважив Рома.

– Це нічого не значить. Чи ти хочеш сказати, що Віталія у мою відсутність знайде собі іншого?

– Та нічого я не хочу сказати! Чого ти скипів? Я не знаю твоєї дівчини, але життя таке…

– Ромко! Запам’ятай: якщо навіть Віта покохає іншого, я не перестану її любити! – схвильовано і збуджено промовив Родіон. – Я завжди її кохатиму і бажатиму щастя, але вона не така! Розумієш?!

– Та заспокойся ти! Я лише хотів сказати, що не всі витримують випробування розлукою та часом.

– Я – не всі! І Віталія не така! – скрикнув Родіон і підхопився з місця, мов ужалений.

– Родю! Вибач! – промовив хлопець, але Родіон уже пішов у казарму.

Роман довго сидів у задумі, намагаючись зрозуміти, чим він міг так образити друга. Він не сказав ні слова про те, що Віталія може покинути Родю, але той зрозумів розмову, як натяк на це, і психанув. «Ясно, що Родіон хвилюється від того, що Віта йому не телефонує, але зривати злість на другові негоже», – думав Роман.