Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн
62 страница из 89
– А якщо я дремену від вас? – жартома промовила жінка.
– Ти не дивись, що я бородатий та старий, – у тон їй відповів чоловік. – Бігати ще вмію, тож дожену!
– Ну, що? Час вирушати?
Віталія підвелася, поглянула на Володимира. Він вперше побачив у її очах вогник життя.
Розділ 16
Родіон дивився у вікно потяга. За ним пробігали дерева, найчастіше він помічав, що це були гостроверхі тополі та старі акації. Позаду залишалися села й міста, коли вони їхали на постійне місце служби на Луганщину. Навпроти нього сидів Роман і також мовчки дивився у вікно. Так сталося, що вони залишилися разом і мали проходити службу в одній і тій самій військовій частині. Коли приїхав командир відбирати бійців, то Родіон одразу потрапив до його списку. Роман, зрозумівши, що його можуть не забрати, звернувся до нього з проханням.
– Ми з ним як брати, – заявив він, і командир погодився їх не розлучати.
Про те, що вони вже прибули на Луганщину, стало зрозуміло, коли з’явилися перші терикони. Потяг зупинився на одній зі станцій, і Родіон побачив високий коричневий терикон, схожий на єгипетську піраміду, тільки весь наче зораний зморшками. Напевно, він був уже «старий», про що свідчили дерева, які дивом зуміли зачепитися з одного боку за коричневу породу і вижили. «Яка жага до життя!» – подумав Родіон, дивлячись на тонкі стовбури та покорчені гілки.