Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

79 страница из 89

– То був навчальний центр, а тут – передова. Чув таке слово?

– А де окопи? Бліндажі? Це ж «нульовка»! – скривив він рота у скептичній посмішці.

– Все ще буде, а зараз розташовуйтесь, можна помитися у душі. За годину обід, потім отримаєте детальне розпорядження, – промовив командир і вийшов.

Хлопці зайняли вільні нари. Тут було трохи прохолодніше, ніж надворі, але все одно Родіон почувався, як печене яблуко.

– Ромо, підемо скупаємося? – запитав він друга.

– Ходімо.

Друзі взяли приготовані рушники та мило, вийшли з будівлі. Було страшенно спекотно, і здавалося, все всередині плавиться, як теплий віск від спеки. Весь час хотілося пити, і вони взяли пляшку з водою, випили її по черзі залпом, але спрагу вдалося вгамувати лише на п’ять хвилин. Хлопці підійшли до лавки, де сидів чоловік років сорока п’яти, познайомилися.

– Я – Сан Санич! – представився чоловік.

– Не можу вгамувати спраги! – пожалівся Родіон.

– Нічого, звикнеш, ми всі так страждали спочатку, – запевнив його Сан Санич.

– Швидко звикли? Бо мені здається, що я не можу навіть дихати на повні груди! – сказав Родіон.