Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

80 страница из 89

– Тижнів за два будеш, хлопче, почуватися, як у себе вдома під кондиціонером! – відповів чоловік.

– Де тут баня? Я весь мокрий!

– Ось там! – чоловік вказав на чотири стовпчики, вкопані в землю та обтягнуті з трьох боків клейонкою.

Лише тоді Родіон помітив зверху прикріплений металевий бак для води.

– Зрозуміло! – протягнув він і попрямував митися.

Вода за день нагрілася на сонці, і Родіон із задоволенням підставив тіло під теплі струмені. Не встиг він намилитися і поніжитися, як заглянув Роман і сказав, що прибули хлопці і нервують, що їм може не вистачити води.

– Та що ж мені, з милом на тілі виходити?! – психанув Родіон і поспішив закінчити миття.

Він відчув справжнє полегшення, коли тіло охололо і почало «дихати». Лише тоді зрозумів, що страшенно зголоднів. Сухпайок він давно з’їв ще у потягу, а потім лише пив і пив без упину воду, намагаючись втамувати спрагу. Він поглянув на годинник і видихнув із полегшенням – до вечері лишалося п᾿ятнадцять хвилин.

Їдальня була в окремій кімнаті, де було душно і жарко. Біля плити спритно поралася дівчина у військовій формі. Від запаху їжі у Родіона в животі загурчало. Він сів разом з іншими бійцями за довгий загальний стіл, накритий клейонкою у жовтих квітах. Їжу подали в одноразовому посуді, пластикові були і ложки та виделки. Родіон з таким апетитом їв розсольник, рисову кашу з тушонкою та свіжими помідорами, що не встиг зогледітися, як тарілки спорожніли.