Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн
45 страница из 77
Радислава сказала правду, яку до цього часу приховувала від Мстислава, але про сказане вже не жалкувала.
Мстислав продовжував хмуритися.
– А мені видалося, що ви добре потоваришувалися.
– Тобі лиш тільки видалося… А зараз вибач – я втомилася з довгої дороги й воліла би відпочити, коли ти не заперечуєш.
– Звісно ж відпочивай.
Радислава так гостро та пронизливо відчувала його невдоволення її відмовою запросити до них Устинію Мелетіївну, але поступатися йому не збиралася, навіть незважаючи на його невдоволення. Зрештою, вона його дружина й господиня дому, й вона не смердка, не рабиня безправна, котрою можна безкарно розпоряджатися, – вона в рідні самого короля Київського Данила Романовича, походить з вельможного й знатного роду й не дозволить собою нехтувати. Якщо сьогодні вона змовчить, то іншого разу чи зможе це зробити?
В ту ніч Мстислав не прийшов до неї – Радислава чула крізь двері, що поєднували їхні світлиці, як він сміється… й чула вона також низький жіночий голос, що промовляв до нього щось швидко й ледь зрозуміло, а він у відповідь сміявся хрипко та п’янувато. Мати Божа, яким же болісним відчуттям знову наповнювалося її юне серце від знання того, що він зараз поряд з коханкою з ворожого племені й знову він полишає її непотрібною й обіймає іншу жінку, котра до того ж мала під серцем своїм його дитя. Радислава затулила вуха, аби не чути більш їхнього сміху, але спокою те їй ніяк не додало – вона лежала у своїм одинокім ложі й тихо помирала від думки об тім, що чоловік, котрий був їй вінчаним мужем перед Богом і перед людьми, зараз дарує ласку свою коханці, іншій жінці, котра вміла дивитися так недобро й з ненавистю й котра не була навіть віри православної… Й в якусь мить Радислава просто не витримала, підхопилася на ноги й підбігла до дверей, за якими їй зраджував той, хто присягався у вірності перед святими образами. Сміху зі світлиці Мстислава вже не було чутно, але Радислава чула його голос і розмову з рабинею Сохатай. Розуміючи, що вчиняє вкрай невиховано, вона все ж обережно, повільно й надзвичайно тихо відчинила ті двері й у шпаринку почула низький голос Сохатай: