Читать книгу Просто гра онлайн

55 страница из 86

Ілля взяв кілька ложок пісного супу, але страва не лізла до рота. Попивши чаю, сказав матері, що йому потрібно сходити в одне місце.

– У тебе ж вихідний, відпочив би, – зауважила мати, але Ілля її не чув.

Він не знав, що робити далі. Відчай охопив Іллю, думки в голові плуталися, а в скронях гупало: «Я пропав! Мені кінець!». Кохана Наталія віддалялася від нього, і від такої думки на душі ставало ще болючіше. Ілля мав з кимось поговорити, йому потрібно було, щоб вислухали і щось порадили. Його становище нагадувало глухий кут, з якого немає виходу: скільки не бийся – не викрутишся, волай до втрати голосу – ніхто не почує і не допоможе.

Ноги самі принесли Іллю на ринок до Миколи.

– Нічого собі! – присвиснув друг, побачивши Іллю. – Ти що? Мордякою асфальт поцілував?

– Угадав, – буркнув Ілля.

– Це тебе так Латиш розмалював? – стишеним голосом запитав Микола.

– Майже вгадав.

– Іди ближче і розказуй, що трапилося, – попросив його друг.

Ілля розповів про те, як зустрівся з Латишем, взяв гроші в борг і як за кілька хвилин по тому їх втратив.