Читать книгу Просто гра онлайн

51 страница из 86

«Мені кінець! Тварюки! Щоб ви повиздихали!» – стогнав Ілля, розхитуючись з боку в бік.

Додому він повернувся після опівночі. Брат із матір’ю спали, і Ілля тихенько рушив до ванної кімнати. На обличчі бруд, змішаний із кров’ю. Він торкнувся запеченої рани на потилиці, але майже не відчув болю – то була дрібниця порівняно з тим, що з ним трапилося.

Ілля не з’являвся кілька днів, і Наталія почала турбуватися. Її закохане серце віщувало, що з її половинкою трапилася біда. У неї з Іллею раніше була домовленість: якщо раптом вони не зустрічаються, то щосуботи об одинадцятій годині мають прийти в парк до столітнього дуба і там на лавці чекати. У квартирі, де мешкав Ілля, телефону не було, тож Наталії не залишалося нічого, як дочекатися суботи й піти на зустріч. Вона так поспішала, що заледве стримувала себе, щоб не бігти. Серце у грудях страшенно калатало, і не тільки через турбування за Іллю. Уже не вперше дівчина починала себе переконувати, що зможе знову побачити коханого, притиснутися до його тіла, відчути його теплі вуста.