Читать книгу Просто гра онлайн

50 страница из 86

«Невже мене пасуть? – з острахом подумав Ілля, і спиною пробіг холодок. – Ні, мені здалося. Я сам себе накрутив, – заспокоював він себе. – Потрібно не подавати виду, що злякався, і спробувати від тих типів відірватися».

Ілля, не обертаючись, пришвидшив рух, але кроки позаду не стихали, і він інтуїтивно відчув, що чоловіки його наздоганяють. Рішення бігти виникло миттєво, і він чкурнув щодуху, притримуючи рукою на поясі сумочку з грошима. Страх бути пограбованим надавав Іллі сил. Уже було видно освітлену вулицю, але кроки загупали майже за спиною.

– Стій, падлюко! – це було останнє, що чув Ілля. Удар по потилиці, біль і суцільна темрява…

Коли Ілля розплющив очі, надворі вже була ніч. Він ворухнув головою і відчув страшенний біль, від якого темніло в очах. Ще мить – і він згадав, що з ним трапилось. Рука миттєво потягнулася до сумочки – там нічого не було.

– Дідько! – вилаявся хлопець.

Досі сподіваючись на диво, він почав нишпорити по землі навколо себе, сантиметр за сантиметром, але грошей не було – він знайшов лише свій паспорт. У розпачі хлопець обхопиив голову руками й ледь не завив від горя.