Читать книгу Винуваті люди онлайн

101 страница из 113

– На Бога! Куди вона могла поїхати проти ночі, Настко? Ти щось знаєш?

– Я нічого не знаю, пане… Думаю, утекла світ за очі від пані Зосії… – простосердо ляпнула Настка і, лише коли вимовила, злякалася своїх слів.

Ясенський забігав кімнатами. Зосія, яка з неабиякою втіхою спостерігала за невістчиними зборами, потай сподіваючись, що ніколи більше її не побачить, лежала в себе. Вона вирішила вдати хвору, поки історія зі зникненням Марусі не дійде завершення.

– Зосіє, уставай негайно! Я хочу знати, що ти чинила Марисі! Куди вона поїхала?

– Якого дідька, Юліане? Чого тобі треба? Чи я ще й мала сторожувати твою вертихвістку? Може, ти чекав від хлопки шляхетського поводження?

Зосія спалахнула, мов сірник. Із неї досить. Саме так вона й сказала братові:

– Досить із мене, любий мій Юліане! Щойно поправлюся настільки, що зможу витримати довгу дорогу, виїду! Давно вже мене сестри кликали до себе в кляштор. Буду ближче до Бога. А ти божеволій далі…

Стара дівка тішилася, але всіляко намагалася приховати радість. Вона повірила, що таки домоглася свого й вижила підступну холопку. «Знову говоритимуть про Ясенських. Перемиватимуть кісточки. Але вже нехай… Поступово все забудеться, перемелеться. Усе ввійде у свої береги», – тріумфувала наперед Зосія Казимирівна.