Читать книгу Винуваті люди онлайн

102 страница из 113

Ясенський побачив, що від сестри нічого не можна добитися, і кинувся далі будинком. Спершу забіг на кухню – до гладкої Одарки. Та немов до рота води набрала. Із неї нічого, окрім «не відаю, що трапилося», не можна було витягти. Усі челядинці лише стинали плечима й відводили погляд. Це була якась змова на чолі з його рідною сестрою. Ясенський ураз гепнувся із небес на землю. Де були його очі? Чому він не бачив, що Марися в’яне? Він думав, треба дати їй час, щоб вона прилаштувалася до нового життя, направду ж із нею треба було поговорити, розпитати, що її гнітить. Як мало він пізнав дружину за цей місяць життя, власне, нічого й не знав про неї та й не особливо цікавився. Приходив із чайної, обідав, вислуховував Зосіїні скарги на челядь, далі йшов у кабінет, читав газету, курив, пив чай. Увечері закривався з Марисею в спальні, переповідав їй газетні новини, щось розказував зі свого гарнізонного життя, сміявся з власних жартів. Говорив завжди він, а вона мовчала. Чому вона мовчала? Тепер Ясенський підозрював заднім числом, що дружина щось собі надумувала, коли мовчала, щось планувала, і ось нині здійснилося те, що вона вимовчувала.