Читать книгу Винуваті люди онлайн

49 страница из 113

– Чого ви, панночко, відразу не послали по мене? Адже око вашого батька можна було врятувати! – напустився лікар на бідну Марусю, добре розуміючи, що просто робить із неї крайню.

Маруся закрила обличчя руками, вона не могла повірити, що батько лишиться однооким.

– Ну-ну… Ваш батько зостався живим після такого струсу мозку. Це вже добра новина! Хай не встає поки з ліжка. Я заїду завтра, щоб знову його оглянути, – трохи пом’якшав Пакеншилер, помітивши Марусину безпорадність. – Ось, давайте йому, щоб гарячка швидше відступила.

Лікар дав Марусі кілька пакетиків із хініном, отримав належне за свій візит і поїхав назад до Ставища, де по вівторках був великий базар. На містечковому базарі чутки: той товар, що його додають безплатно до будь-якої покупки. Чутки тут ніколи не залежуються, а поширюються миттєво. Тож зовсім не дивно, що до обіду вже всі знали про лихо, яке сталося зі старшим машталіром Браницького. Флор Ігнатович багато років закуповував фураж і все потрібне для кінного заводу, водився з дрібними й великими торговцями, які промишляли в Ставищі, тим-то всі його знали. Торгаші обступили Дувіда Пакеншилера й почали випитувати про Флора. Першим підступився до нього Юліан Ясенський, який ні сном ні духом не знав, що сталося з його майбутнім тестем, бо лише зранку прочунявся після затяжної гулянки й теж виїхав на базар. Пакеншилер відповідав ухильно, натякаючи на дивну пригоду з конем. Але народ, охочий до вигадок, уже поніс по містечку нісенітниці, одна безглуздіша за іншу. Очевидців не було, ніхто напевно не знав, що сталося з Флором: чи він упав із коня й пошкодив око, чи настромився на ніж грабіжників, які залізли до нього на свято… Словом, уяві балакунів було де розгулятися.