Читать книгу Винуваті люди онлайн

72 страница из 113

Щойно молоді зайшли до костелу, пустилася раптова злива, із тих, що приходять на зміну набридливій мряці. Панство набилося назад до храму, рятуючись від прикрого дощу. Зашурхотіли сукні над дерев’яними лавками, захихотіли панянки, займаючи перші ряди, щоб краще роздивитися все вінчання в подробицях, а тоді переповісти тим, хто не був і не бачив. Бог ніби почув Юліана Ясенського, зробивши його вінчання велелюдним.

Маруся не була католичкою, як її наречений, але відвідувала костел із графинею та трохи розумілася на службі. Ксьондз Альбін Гутовський наполягав на переході молодої в латинську віру, але вона відмовилася. Тоді отець Гутовський, хоч і з важким серцем, дозволив вінчання за умови, що діти, народжені в цьому шлюбі, обов’язково будуть католиками.

– Pater noster, qui es in caelis, sanctificetur nomen tuum…[3]

Свічі спливали від задухи, бо в храмі й справді яблуку не було де впасти. Десь протікав дах чи, може, вода просочувалася крізь готичні вікна, бо лицями двох мармурових янголів, що були просто над вівтарем, стікали краплі. Маруся підвела очі, їй здалося, що янголи плакали над її долею. Безкінечна проповідь священника й журлива музика органа так пригнітили Марусю, що ще трохи – і вона зомліла б. На щастя, саме надійшов час причащати молодих, і ксьондз змочив їм вуста вином, наполовину розбавленим водою. Це трохи збадьорило наречену, та все ж її вигляд був настільки нещасний, що всім, крім одноокого Флора, було ясно, що це шлюб із примусу. Наречена була пониклою, наче у воду опущеною, а наречений, навпаки, – вдоволеним, ніби павич. А втім, щастя й водночас нещастя молодих нікого з присутніх не обходило, бо кожен мав власний клопіт.