Читать книгу Винуваті люди онлайн

73 страница из 113

Насередині церемонії двері до храму відчинилися, і на порозі з’явилася кремезна фігура. Здоровенний хлоп став біля порога й не наважувався йти далі, бо з його промоклої наскрізь верети стікала вода. Одноокий Флор обернувся до дверей і похолов, бо йому здалося, що це Василь. Однак той, кого Флор Ігнатович прийняв за Василя, стояв і не думав зчиняти бешкету. Урешті старший машталір пригледівся й упізнав Дениса-коваля. «Запевно, був у Ставищі та сховався в костел від дощу», – подумав Флор і відвернувся, втративши будь-який інтерес до прибульця.

Коли перстень із рубіном у цілковитій тиші таки було надіто на тендітний Марусин пальчик, коли розляглися весільні дзвони, дощ раптово вщух, так само, як і почався, ніби й собі осягнув урочистість миті. Молодих надворі зустріло осіннє сонечко, перемінливе, як і сам вересень.

* * *

Відчужена, ураз постаріла Зосія, біля якої розвалився рябий прикажчик Прокіп, поглядала на новоспечену рідню, яка сиділа навпроти за святковим столом. Флор Ігнатович із сестрою та племінницею почувалися бідними родичами й боялися взайве щось покласти до рота. Не таким уявляв цей день Флор, не таким уявляв його і Юліан, адже навіть найбідніші родичі, які раніше мали за честь побувати тут, у маєтку Ясенських, бодай на простому обіді, зараз відмовилися приїхати.