Читать книгу Винуваті люди онлайн

74 страница из 113

Прислуговувала весільним гостям висока й непоказна дівчина Настка. Вона нишком розглядала молоду, на яку Зосія Казимирівна вже встигла вилити не одну балію бруду, називаючи майбутню невістку не інакше як «змією» і «холопкою». Настка через молодість і наївність не побачила нічого «зміїного» в Марусі, натомість прочитала в її очах смуток, який годі було приховати. Маруся й собі глянула на Настку. Їй здалося, що дівчина щиро жаліє її. Нижня губа нареченої задрижала від тамованого схлипування, утім, це швидко минулося. Маруся опустила голову, удаючи, що роздивляється вишивку на старовинній скатертині, а Настка, надто перейнята панським частуванням, більше не мала нагоди витріщатися на новоспечену Ясенську.

Застілля, хоч і щедре, було недовгим. За годину Зосія демонстративно встала та згорда кивнула своїм несановитим сватам, даючи в такий спосіб зрозуміти, що свято минуло. Принаймні для неї, яка ще й досі вважала себе тут господинею. По тому як Зосія Казимирівна встала й вийшла, Юліан, розчервонілий від гніву на сестру і після випитого під час обіду, став хапати Флора за рукав і вмовляти лишитися ще. Трохи подумавши, Флор погодився й дав знак сестрі, щоб і вона ще лишалася. Соромно було терпіти глум від сестри Ясенського, але соромно було й рано повернутися з весілля власної доньки. Ще почнуть у панській економії патякати, що Флора Ігнатовича випровадили завчасно.