Читать книгу Винуваті люди онлайн

88 страница из 113

Лександра вже не стримувала сліз. Бачила синову муку, але нічим зарадити не могла. Коли Василь малим збивав коліна – можна було прикласти подорожника, поцілувати, пригорнути, і біль минав. Але нині не було в матері ліку на синову рану.

– Мовчи! Тебе хто питав? – Гива почав наливатися люттю. Бач, розпаскудилися, сміють ще дорікати йому в його ж хаті. – Мовчи! Ну пішла дівка заміж. Що з того? Буде інша. І гроші, що син заробив, дурно не пропадуть.

Гива й собі взяв червінця, надів шапку й подався з хати. Незчувся, як ноги вже несли його до шинку в Іванівці. Шинок був малий, у ньому ледве вміщалося до десяти душ, і Гива вже почав вимріювати власну велику корчму на тракті, справжню, поставлену в зруб, а назовні ще й обведену білою глиною.

– Сину, ти що тут робиш?

Гива сам собі не йняв віри. Його Василь, який зроду-віку не пив оковитої, уже сидів серед затятих сільських гультіпак і п’яненько шкірився до них. Від такого дива Гиві аж перехотілося чаркуватися. Уперше він подумав, що синова журба діткнула того глибше, ніж здавалося йому – безчуттєвому чурбакові. «Що то за сила в кохання, – подумав Гива, – якщо й такого здоровенного хлопа, як Василь, скрутила?..»