Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

59 страница из 63

Як тоді перейшла чорна кішка дорогу між мачухою й пасинком, так і не блиснуло світло в їхніх взаєминах. Незлюбив Іллю за образу матері Василь-Костянтин, а Іллі не раз судомило під серцем, що через несправедливість і статки збувся ласки в родині.

– Хай старе залишається в минулому, Ілле. Хай Бог тебе береже, брате! – Василь-Костянтин вийшов із покою.

Сум сипав зорі у пригорщі часу, та слово «прости» змивало з вікон пил минулого, який заступав душi вільний позирк на сонце.

Беата ще стояла під дверима. Василь-Костянтин вийшов із покоїв і глипнув на неї, мов яструб, що ладен вчепитися в горло:

– Ви отруїли його, княгине!

– Що ви кажете, княжичу! Як ви смієте! – схопилася за серце Беата.

– Ви добре знаєтеся на отруті. Підібрали таку, що діє довго й непомітно. Вас у Вавелі всього навчили! І не треба хапатися за серце: це тільки дешева гра.

Він говорив так, наче явно бачив перед собою дивний вечір: у покоях Іллі напівтемно. На столі самотньо тремтить каганець. Беата лежить біля Іллі, поклавши голову йому на груди: «Тобі скоро буде легше, Ілле. Тебе вже нічого не болітиме». «Було б добре, Беатко», – шепоче Ілля. «Я знаю, як тобі допомогти», – відповідає Беата. Вона підводиться, підходить до столу, бере карафу з вином, наливає його в срібний келих, вправними пальцями непомітно розщіпає дужку персня – і пил повільного вічного сну невидимо торкається трунку: «Випий, любий. Тобі стане легше»…