Читать книгу Згодом онлайн

55 страница из 73

Це ми зробити могли, бо всі віконниці – з кучерявими різьбленими штукенціями – були відчинені. Мама побігла до вхідних дверей, і ми з Ліз ненадовго залишилися самі.

– Чемпіоне, ти ж не думаєш, що можеш бачити померлих, як малий у тому кіно?

Мені було плювати, вірить вона чи ні, але щось у її тоні промовляло, що все це – один великий розіграш, і мене це збісило.

– Мама розказала тобі про персні місіс Беркетт?

Ліз пересмикнула плечима.

– Може, пощастило вгадати. А дорогою сюди ти ніяких мертвяків не бачив?

Я сказав «ні», але насправді розрізнити досить важко, якщо з ними не заговориш… чи вони не заговорять з тобою. Одного разу, коли ми з мамою їхали в автобусі, я побачив мертву дівчинку, з порізами на зап’ястях, такими глибокими, що здавалися червоними браслетами, і я не сумнівався, що вона мертва, хоч вона й близько не була така моторошна, як той, у Центральному парку. І того ж таки дня, коли ми виїжджали з міста, я помітив стареньку в рожевому халаті, яка стояла на розі Восьмої авеню. Коли знак змінився на «ЙДІТЬ», вона й далі стояла, роззираючись, наче туристка. У волоссі в неї були ті штуки, бігуді. Вона могла бути мертвою, а могла бути й живою, яка блукала собі. Мама казала, що дядько Гаррі так робив перед тим, як вона змушена була відправити його в той перший медзаклад. Мама призналася, що коли дядько Гаррі почав блукати, часом – у піжамі, вона облишила надію на те, що колись він одужає.