Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн
39 страница из 89
– Володю, я дуже хочу приїхати до вас, – промовила Віталія. – Приймете гостю?
– Ну-у-у, якщо моя гостя не боїться труни, то звичайно! – відповів він, і Віталія розсміялася:
– Ні! Вже не боюся!
– То коли виїдеш?
– Сьогодні!
Жінка швидко зібралася, вийшла з дому і згадала, що вперше за останній час щиро сміялася, коли Володимир згадав про труну у своєму будиночку.
Розділ 11
Віталія вийшла з таксі, розрахувалася, закинула наплічник за спину й огляділася. Серце шалено закалатало у грудях, коли побачила будку на пункті пропуску: одразу згадалося все так, ніби було вчора. Вони з Родіоном були безмежно щасливі, коли в одну мить розірвали всі зв’язки з рідними та знайомими і приїхали сюди, де мали стати вільними. Скільки було світлих надій та сподівань!
Віталія повільно рушила до місця, де мала зустрітися з Володимиром, набрала номер його мобільного.
– Доброго дня! – привіталася, почувши знайомий голос. – Я вже приїхала!
– Зараз буду! – коротко відповів чоловік.
За кілька хвилин Володимир вийшов до Віталії. Він наблизився до жінки, зустрівся з її поглядом і не встиг промовити й слова, як вона кинулася в його обійми, припала до кремезного чоловічого плеча й невтішно розплакалася.