Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

38 страница из 89

Прокинувшись зранку від жахливого сну, у якому вона плигнула у прірву за Іванком, Віталія чітко зрозуміла, що має негайно поїхати і побувати на могилці сина. Вона поглянула на годинник – була лише шоста ранку, але жінка знала, що Володимир прокидається рано, тож одразу набрала його номер.

Пішли довгі гудки виклику, і Віталія затамувала подих. «Якщо не візьме слухавку?» – майнула у неї думка.

– Алло! – почула вона хрипкуватий низький голос чоловіка.

– Володимире, це я, Віталія! Доброго дня! – радісно промовила жінка.

– Радий тебе чути! – сказав Володимир.

– Як ви? Все ще там?

– А де ж я маю бути? Правлю службу в церкві, працюю, зустрічаю і проводжаю екскурсантів.

– Люди ходять до церкви?

– Є трохи постійних прихожан, та й екскурсанти у вихідні заходять.

Володимир за звичкою не питав, чому Віталія йому телефонує. І вона, і Родіон йому дзвонили нечасто, але чоловік не ображався, розумів, що в кожного своє життя, турботи, та й не любив по мобільнику розмовляти, коли не бачиш людини, її виразу обличчя, не відчуваєш настрою.