Читать книгу Винуваті люди онлайн

87 страница из 113

– А це… – Василь поліз у піджак і дістав шкіряний гаман, де лежав чималенький гонорар за шість виступів у цирку, відкладений на весілля, якого вже не могло бути. – А це… Купити треба щось. Краще землю купити й самим хазяйнувати.

– Синку, а може, шинок на тракті поставимо? Га? Купимо дерево, зведемо шинок вище чайної Ясенського по тракту й будемо до себе його гостей переманювати. Що ти мовчиш, сину? Купимо ліцензію, як Лейба. Хай Маруська тоді лікті кусає, що від такого хлопа відмовилася!

Батькові слова діткнули Василя до живого. Гива наче навмисне цілив у больову точку, переконуючи не так сина, як себе, що Маруся справді продалася. Гива ніби забув, що Маруся вмовила Флора Ігнатовича не подавати скаргу за вибите око. Василь спохмурнів ще дужче, а тоді розв’язав гамана й дістав із нього червінець. Ні слова більше не мовивши, засунув червінець у кишеню та вийшов із хати.

– Гиво-Гиво… Нащо набріхуєш на Марусю? Не пішла б вона за пана – Флор Ігнатович позивався б за око… Тебе б у холодну забрали, а її однаково присилували б… Така вже доля, видно, а дівка ні в чому не винна…