Читать книгу Винуваті люди онлайн

82 страница из 113

– Пані! Пані Зосіє! Хтось зачинив мою скриню й забрав ключа! Я не маю що вдягти! – Маруся ледве стримувала сльози. Якимось тваринним чуттям вона збагнула: якщо заплаче – неабияк потішить Зосію.

– Що за хлопські манери! Ні тобі добридень, ні жодного привітання. Не відаю я, що з твоєю скринею… Може, Юліан випадково прихопив ключа від твоєї скрині, коли збирався в чайну? Може, ти сама його вчора п’яною загубила? – Зосія відверто зловтішалася з Марусі й навіть не намагалася цього приховати. Її голос, сиплий і ледь чутний, просто-таки шипів, нагадуючи сичання розлюченої змії.

Маруся мовчала. Вона не мала що сказати Юліановій сестрі, хоч і бачила, що та відверто збиткується над нею.

– А то хіба не твій одяг висить? – недобре всміхнулася Зосія, тицьнувши пухкеньким пальчиком на перила ґанку, на яких і справді біліло щось схоже на Марусину весільну сукню, коли придивитися як слід.

– Це моя сукня? Але хто її туди повісив? Для чого? – Маруся відчула, як її обличчя заливає червона фарба й стає важко дихати.