Читать книгу Винуваті люди онлайн
85 страница из 113
Розділ 7
Василь із графом повернулися до маєтку на Воздвиження. Може, ще й не вертали б, якби їм не наказали платити наперед за квартиру або виселятися. Пан Владіслав мовчки забгав свій гонор куди подалі і, продавши останнього араба, того ж вечора купив квитки на потяг: собі – першого класу, Василеві – третього. З усієї великої оборудки з конями ледь стало грошей розплатитися з кредиторами й відчалити додому. Браницький задумливо покусував вус, передчуваючи сцену, що її гарантовано мала влаштувати графиня. Адже виїздив із великими надіями, замовивши спеціальний вагон для перевезення коней, а нині вертав без грошей простим пасажиром, якого в Білій Церкві зустрів кучер із дрожками. Василя ж удома зустріли мати з помітно випнутим животом і батько, який винувато ховав очі. Не Василеве це було діло – сповідати батьків, але так і кортіло спитати, чим вони думали, коли на старості років захотіли собі ще дитинку.
– Чуєш, синку, ти б сів. Поговорити треба…
Гивині слова тягарем придавили Василя, який уже зривався бігти до Марусі. Мати, яку по-вуличному кликали Лександрою, відвернулася до вікна, закривши обличчя руками. Ззаду, коли не було видно напнутої на животі запаски, вона здавалося такою ж стрункою, якою її пам’ятав Василь із дитинства.