Читать книгу Винуваті люди онлайн

86 страница из 113

Гива з властивою йому прямотою не став ходити околяса, а відразу вивалив усе на Василя.

– Так мені гірко стало, сину, що Флор Ігнатович торгує Марусею й під пана її підкладає… Словом, не здержався. Сам не знаю, як усе сталося. Лютий був… Вибив я Флорові око. Він тепер кривий…

– А Маруся, тату? Як Маруся?

– А що твоя Маруся? – махнув рукою Гива. – Вийшла за пана заміж. Уже скоро місяць буде, як у Ясенівку переїхала, до маєтку…

Лександра тільки гірко зітхнула на чоловікові слова. Знала, що Гива каже неправду й вигороджує себе. Утім, пам’ятаючи про крутий норов чоловіка, боялася йому перечити та щось пояснювати синові.

Василь повільно встав, стиснув кулаки, так що й кісточки побіліли, і рушив надвір.

– Василю, Василю! – тяжко посунула за ним Лександра. – Не ходи до Флора! Нема там Марусі! Василечку, уже назад нічого не вернеш!

– Нате ось…

Василь, ніби щось згадавши, швидко обернувся й поставив на стіл торбу, що з нею приїхав із Петербурга. Мати й батько принишкли й уважно стежили, як син викладає гостинці, привезені зі столиці. Матері – дві шовкові хустки, ту, що купував для неї, і ту, що для Марусі, бо ж Марусі вже не подарує. Батькові – іконку святого Миколи Чудотворця, куплену в самому Ісаакіївському соборі, що, як йому сказали, помагає від пиятики.